Орофарингіальний повітропровід

Орофарингіальний повітропровід – засіб для підтримання прохідності дихальних шляхів, що механічно суміщає носогорло із навколишнім середовищем.

В наших попередніх публікаціях ми вже розказували вам про назофарингіальний повітропровід та його застосування. В тій статті також згадувався і орофарингіальний повітропровід, а ми вже поверхнево торкалися теми їх відмінностей та показань для застосування. Тепер, коли в нас з’явився наочний приклад, пропонуємо повернутися до його розгляду більш детально.

Орофарингіальний повітропровід (Oropharyngeal Airway чи OPA) – механічний засіб підтримання прохідності дихальних шляхів. У випадку втрати свідомості організм втрачає тонус всіх м’язів, включаючи м’язи язика. Якщо при цьому тіло знаходиться у горизонтальному положенні на спині, корінь язика під дією сили тяжіння западає у дихальні шляхи. Це небезпечна ситуація, що несе пряму загрозу життю. З цієї причини перевірка дихання та відновлення прохідності дихальних шляхів – це ранні етапи алгоритму базової підтримки життя Basic Life Support (BLS). Через цю проблему всіх непритомних потерпілих, в яких немає протипоказань на переміщення, рекомендують класти у стабільне бокове положення.

На жаль, не завжди потерпілих можна класти на бік чи переміщувати через травми шиї, хребта, чи інші протипоказання. Тому для підтримки прохідності дихальних шляхів у непритомних потерпілих, що лежать на спині медичний персонал використовує орофарингіальні повітропроводи. Називаються вони так тому. що встановлюються через ротову порожнину і допомагають транслювати повітря до носогорла потерпілого, запобігаючи западанню язика.

Конструктивні особливості

Пакування повітропроводів сильно залежить від виробника. Найчастіше вони зустрічаються комплектами, в які входять орофарингіальні повітропроводи декількох розмірів. Також можна знайти і індивідуальні стерильні пакування під повітропровід певного розміру, як це було в статті про назофарингіальний повіпропровід. Наш приклад поставляється комплектом з дев’яти повітропроводів в жорсткому кейсі з прозорого пластику.

Збоку кожна стінка кейсу має спеціальні кріплення, куди кожен орофарингіальний повітропровід вставляється на своє відповідне місце. Це спрощує їх ідентифікацію та прискорює доступ в разі потреби.

Зверху, в бічній стінці кейсу розташовані дві кліпси, що утримують кришку в зачиненому стані. Відкривши ці кліпси, ви отримуєте доступ до повітропроводів.

Всередині на вас чекають дев’ять повітропроводів розмірами від 4 до 12. Для полегшення ідентифікації розміри також позначені кольорами.

Орофарингіальний повітропровід Гведела, названий на честь свого винахідника – американського анестезіолога Артура Ернеста Гведела (Arthur Ernest Guedel), який популяризував атравматичні орофарингіальні повітропроводи. Вони виливаються з гуми чи пластику, та мають три характерні елементи конструкції: фланець, посилення, та зріз.

Фланець, як і у випадку з назофарингеальним повітропроводом, слугує для захисту потерпілого, та блокує занурення повітропроводу далі у дихальні шляхи. Найчастіше він розташовується на рівні губ чи перед зубами потерпілого, і не дозволяє трубці занурюватися глибше.

Посилення розташоване одразу за фланцем, і виконане із кольорового кільця з жорсткого пластику, яке також видно в центрі фланця. Необхідне воно для збільшення жорсткості даної ділянки. При встановленні знаходиться вона як раз на рівні зубів потерпілого. Тож якщо у нього станеться, наприклад, епілептичний приступ, чи він раптово отямиться – він може сильно стиснути зуби. Якби цього посилення не було, стискання зубів призводило би до звуження діаметру трубки та блокування дихальних шляхів. Також міцність цієї ділянки не дозволяє потерпілому випадково перекусити орофарингіальний повітропровід, відділяючи його від фланця та викликаючи додаткові пошкодження зубів, ясен, внутрішньої поверхні щік тощо.

Решта повітропроводу виконана з менш щільного пластику з гладкою поверхнею.

Зріз на протилежному кінці трубки має м’які краї та полегшує просування орофарингіального повітропроводу через ротову порожнину та дихальні шляхи. Довжина та кут нахилу трубки залежить від вибраного розміру.

Застосування орофарингіального повітропроводу

Вище я вже зазначав, що відповідний розмір повітропроводу має встановлюватися для кожного потерпілого окремо безпосередньо перед застосуванням. Для встановлення необхідного розміру використовуються два розповсюджені способи.

Перший спосіб – прикладання трубки до кута щелепи. Згідно з ним вам необхідно виконати наступні дії для встановлення відповідного розміру:

• Прикладіть орофарингіальний повітропровід фланцем до кутика губ потерпілого.
• Знайдіть задній кут нижньої щелепи та прикладіть трубку повітропровода до нього.
  • Якщо трубка виступає за кут щелепи на відстань меншу ніж два пальці – ви знайшли вірний розмір.
  • Якщо трубка не дістає до кута щелепи, або виступає більше, ніж на два пальці за його межі – обраний розмір не відповідає даному потерпілому.

Другий спосіб – прикладання трубки до мочки вуха. Згідно з ним вам необхідно виконати наступні дії:

• Прикладіть орофарингіальний повітропровід фланцем до кутика губ потерпілого.
• Прикладіть трубку до мочки вуха.
  • Якщо зріз трубки закінчується на рівні мочки вуха – ви знайшли відповідний розмір.
  • Якщо зріз трубки не дістає до мочки вуха, чи виступає за неї – обраний розмір не відповідає даному потерпілому.

Надалі для успішного встановлення орофарингіального повітропроводу варто виконати наступні дії:

• Закинути голову потерпілого назад по методу запрокидування голови з виведенням щелепи для відновлення прохідності дихальних шляхів.
• Повернути орофарингіальний повітропровід внутрішньою поверхнею вигину до піднебіння потерпілого.
• Обережними рухами просунути зріз трубки до межі жорсткого і м’якого піднебіння.
• Зовнішня поверхня вигину в цей момент підіжме язик потерпілого, звільнюючи подальший шлях у дихальні шляхи.
• Плавним рухом провернути трубку на 90 градусів, просуваючи її вглиб горлянки.
• Плавним рухом провернути трубку ще на 90 градусів в тому ж напрямку, завершуючи оберт на 180 градусів.
• Просунути трубку глибше в горлянку потерпілого, встановлюючи фланець перед зубами.

В порівнянні з назофарингіальним, орофарингіальний повітропровід має ряд суттєвих обмежень в застосуванні. По-перше, це необхідність перевірки свідомості. По-друге, необхідність встановлення розміру, що відповідає потерпілому. По-третє – знання і навичка встановлення повітропроводу через ротову порожнину, яка потребує практики на манекенах. Натомість основна його перевага – більший діаметр трубки, що дозволяє доставляти більший об’єм повітря при проведенні серцево-легеневої реанімації з використанням мішків для ШВЛ та інших засобів для розширеної підтримки життя за протоколом Advanced Life Support (ALS). З цієї причини орофарингіальний повітропровід рекомендується використовувати персоналу, що має відповідну медичну кваліфікацію або підготовку.