В попередній статті я згадував, що примітивна навігація базується на контролі трьох основних параметрів: напрямку, відстані та орієнтирів. Для фіксації кожного з них нам знадобиться окремий інструмент, тож на них ми й зупинимося сьогодні.
Ми вже з’ясували, що без візуальної прив’язки до об’єктів навколишнього середовища люди не можуть довго слідувати прямолінійно. Без додаткових приладів, ми також можемо контролювати лише основні кути: 30°, 45°, 90°, 120°, 180°. На відкритій місцевості ж відхилятися часто доводиться на кути відмінні від основних, а то й без прив’язки до орієнтирів поблизу взагалі. Тому константи при навігації працюють значно краще. З давніх-давен такими константами людям слугували сонце, місяць та зірки.
Навігація за небесними тілами – це окрема і вельми непроста тема, на опанування якої піде немало часу. Але і вони за своєю суттю відносні, адже планети міняють своє положення на небосхилі протягом дня та року. Тому при навігації за ними завжди варто враховувати фактор часу. Це ускладнює розрахунки, додає простору для помилок, та й загалом надто складно, аби просто контролювати вибраний напрям. Також ніхто не скасовує негоду, яка повністю може сховати небесні тіла з поля зору.
Надійніша константа – це магнітне поле Землі. Основний інструмент для роботи із ним – це компас, тож він і слугуватиме нам основним інструментом для контролю напряму. Забігаючи вперед, зазначу, що в контексті примітивної навігації нас не цікавить різниця між магнітною та істинною Північчю. Ускладнювати ми будемо коли дійдемо до роботи із картою. Поки ж нас цікавить лише той факт, що стрілка компаса завжди вказує в одному напрямку, відносно якого можна вибрати довільний кут руху. Тому навіть збитий компас дозволить нам налагодити примітивну навігацію відносно початкової точки, і повернутися до неї згодом.
Для контролю відстані примітивна навігація використовує кроки. При цьому варто пам’ятати, що довжина кроку не завжди однакова. Вона залежить від темпу руху, якості поверхні, кута її нахилу, вашої завантаженості й інших змінних. Тому, разом з обліком кроків не зайвим буде мати спосіб їх конвертації у метри. Така конвертація надалі дозволить легше перейти від примітивної навігації до навігації із мапою та компасом. Для цього знадобляться додаткові підготовчі заходи, які згодом сильно спростять вам життя у полі. Щодо інструментів, то для контролю відстані примітивна навігація використовує рахівницю, або крокоміри, також відомі як Pacing Beeds чи Ranger Beeds. Ви можете придбати, або виготовити їх самостійно. Як їх виготовити та застосовувати я ще розкажу в окремих публікаціях.
Ще один інструмент, який полегшує примітивну навігацію – записник. Він слугує для ведення журналу пересування та фіксації основних орієнтирів, маршрутних точок, а також місць початку та завершення маневрів. Цей інструмент дозволяє розвантажити голову, яка в режимі примітивної навігації зазвичай зайнята підрахунком кроків. У подальших статтях я поділюся своїм форматом ведення журналу пересування, який у випадку необхідності дозволяє швидко повертатися до вихідної точки, чи до будь-якої точки початку маневру.
На фото вище можна бачити мій поточний польовий набір інструментів для примітивної навігації:
- Компас Suunto MC-2 Global.
- Саморобні крокоміри з паракорда.
- Записник Rite in the Rain №935 з олівцем.
До нього я додав ще один аварійний сигнальний засіб – свисток, що дозволяє мати все необхідне для примітивної навігації, та створення аварійних візуальних та звукових сигналів в одному комплекті.
У подальших публікаціях циклу “Примітивна навігація” я розповім як використовувати кожен інструмент із фото вище.
Залишити відповідь