Ніж для виживання (частина 2)

Ніж для виживання – критичний за своєю важливістю елемент спорядження, характеристики якого ми сьогодні розглянемо.

Після того, як у статті “Ніж для виживання (частина 1)” ми розглянули ножі, які не варто номінувати на роль основного ножа для виживання, логічно буде звернути увагу на ножі, які заслуговують на місце у вашому заплічнику чи на поясі.

Повертаючись до типових операцій, які озвучувалися у попередній статті, 90% часу ми використовуватимемо ніж для виживання для обробки деревини, спорудження примітивних конструкцій, добування та подрібнення харчів, й забезпечення базових потреб організму. Тож для успішного виконання цих операцій вашому ножу знадобиться ряд конструктивних особливостей, які описані нижче.

Лезо

В походах чи ситуаціях, пов’язаних із виживанням, використовувати ніж для обробки деревини діаметром товще за 8-10 сантиметрів дуже не бажано. Гілки товщиною з ваш п’ясток мають достатній запас міцності, що необхідний для спорудження будь-яких конструкцій, що можуть знадобитися вам в подібній ситуації. Тому не варто марнувати час та сили на обробку чогось більшого. Якщо передбачається необхідність заготовляти велику кількість дров – варто подбати про присутність сокири чи пилки. Але якщо вони відсутні – обмежтеся обробкою посильних ресурсів.

Довжина леза

Леза довжиною 8-12 сантиметрів вистачить для того, аби обробляти деревину товщиною з ваш п’ясток. Ножі з такою довжиною леза, на відміну від тесаків більших розмірів, зручні в транспортуванні, ще й відмінно справляються з дрібними операціями: свіжуванням дичини, тонким нарізанням продуктів, чищенням риби тощо. В контексті обробки деревини такого ножа також буде достатньо як для зручного та контрольованого різання дрібних деталей, та і для силової роботи з деревиною: батонінга, виготовлення кілків, колотушок тощо.

Товщина леза

Товще не означає надійніше чи довговічніше, тож будьте обережні. Ніж – не лом, і передбачений в першу чергу для різання. А товсті клинки часто не ріжуть, а просто розколюють в неочікувані моменти. Це навіть може призвести до травмування. Спробуйте надрізати яблуко, почистити картоплю, чи тонко нарізати помідор ножем з товщиною обуха близько 6-8 міліметрів, й наважусь передбачити, що результати вас розчарують. Тож товщина обуха у 2-5 міліметри підійде для більшості завдань, включно з силовими навантаженнями типу батонінгу.

Форма леза та тип заточування

Форма леза (drop point, clip point, tanto тощо), загалом, значення не має – головне, щоб вам було зручно з нею працювати. Слідкуйте лише щоб обух не мав надто видовженого звуження до вістря, й щоб він здатен був витримувати удари.

Що стосується серейторних та напівсерейторних лез, то їх також варто уникати. Завдання серейторів – збільшення довжини різальної крайки без збільшення самого клинка, тому вони добре ріжуть багатошарові та волокнисті вироби: мотузку, троси, ремені, полотна тощо. Ці функції будуть актуальними, якщо ви тісно пов’язані з мореплавством чи альпінізмом. В решті ж випадків – від серейторів бажано відмовитися з наступних причин: нерівне різання та складність заточування. Серейтори здебільшого заточуються лише з однієї сторони, тому при розрізанні їх веде в один бік, що унеможливлює рівномірне й рівне розрізання. Також без кількох надфілів, а тим паче підручними засобами в польових умовах відновити гостроту серейторного леза не можливо.

Обух леза не повинен мати заточування або заокруглень. Варто також уникати пилок в цій частині леза. Заокруглення та пилки зменшуватимуть зусилля при батонінгу. Бажано, щоб кут на обуху складав 90 градусів – таким обухом буде зручно вибивати іскри з кресала, очищувати деревину від кори, тесати дрібну стружку, добувати смоляк тощо.

Сталь

Я свідомо не називатиму конкретні марки сталі, тому що довкола них точиться просто безліч дискусій, і кількість думок, особистих переваг тощо просто зашкалює. Ідеальної марки сталі просто не існує. Всі вони створюються під конкретні завдання, з конкретною метою, і нерідко з урахуванням певних обмежень. Натомість, узагальнено запропоную вам наступний поділ.

Вуглецева сталь

Цей варіант обирають фанати “одного заточування на віки”, оскільки ножі цього типу краще тримають різальну крайку, й рідше потребують заточування. Проте будьте з ними обережні, тому що надмірна твердість не дозволяє заточувати їх без надмірних зусиль, без використання керамічних чи алмазних точилок, або промислового інструменту. З тієї ж причини надмірно тверді вуглецеві сталі не заточуються підручними засобами. Якщо обираєте ножі з вуглецевої сталі – я б не радив зупинятися на чомусь з твердістю вище 59-60 одиниць за шкалою Роквелла (HRC).

Ще одна особливість вуглецевої сталі – чутливість до корозії. Тому такі ножі потребують спеціальних покриттів й обережного поводження, певних умов зберігання та регулярного догляду, особливо у вологих умовах.

Проте високий вміст вуглецю дозволяє вибивати з такої сталі іскри вдаряючи її об тверді матеріали та камені. Ця особливість може суттєво спростити вам розведення багаття в екстрених умовах, раптом при вас опиниться лише ніж для виживання, й не буде інших засобів для добування вогню.

Неіржавна сталь

У порівнянні з вуглецевою сталлю вона гірше тримає різальну крайку, тому частіше потребує заточування. Проте через свою відносну м’якість може бути заточена в польових умовах без спеціальних інструментів чи обладнання.

Виходячи з її назви, неіржавна сталь менш сприйнятлива до корозії, тому не потребує спеціальних покриттів і краще підходить під вологе середовище.

Якщо типові для вашого місця перебування умови не потребують постійного контакту з вологою та водою, краще віддати перевагу вуглецевим сталям.

Також маю зауважити, що сама собою марка сталі не є абсолютним критерієм витривалості та надійності. Багато залежить від процесів виробництва та термообробки, які подекуди дозволяють надати певним маркам сталі нових якостей чи властивостей.

Покриття

Як вже згадувалося раніше, для запобігання корозії на ножі з високим вмістом вуглецю додатково наносяться покриття. Вони покликані продовжити термін служби ножа, захистити його від вологи та іржі, й надати лезу антиблікових властивостей, якщо для вас це актуально. Проте в контексті виживання присутність покриття не завжди є виключно позитивною якістю.

Пов’язано це з тим, що зі сталі з високим вмістом вуглецю з використанням твердих матеріалів, зокрема кременю та інших каменів, можна вибивати іскру, як це зазвичай робиться з кресалом. І навіть якщо ваш ніж складається з вуглецевої сталі, то вибити з неї іскру крізь покриття у вас просто не вийде. Ви, звісно, можете зчистити певну ділянку покриття задля доступу до металу, проте чи захочете ви робити це з власним ножем – тут уже питання до вас.

Руків’я

Перш ніж говорити про саме руків’я, хотів би спершу звернути увагу на способи кріплення руків’я до леза. Зараз більшістю виробників застосовуються два основних методи кріплення руків’їв на лезах ножів для виживання.

Всадне лезо (half-tang чи narrow-tang)

Хвостовик леза складає від четвертини до повної довжини руків’я, й значно вужчий за саме лезо. В руків’ї робиться окремий отвір, який насаджується на хвостовик леза, після чого положення руків’я фіксується. Інколи такий хвостовик може закінчуватися різьбою, на яку накручується гвинт. Ще один розповсюджений варіант – хвостовик леза, що запаяний в пластикове руків’я.

Перевага такого способу в тому, що при використанні меншої кількості металу зменшується загальна вага ножа, проте решта якостей клинкового ножа (fixed-blade), зберігаються. Небезпечні такі руків’я тим, що через інтенсивне використання та зношування руків’я може виникати люфт між хвостовиком леза та руків’ям, що загрожує виходом ножа з ладу. Ремонтується така несправність в польових умовах доволі складно.

Руків’я з накладками (full tang)

В цьому випадку хвостовик леза має форму руків’я та сам повторює його форму. Для більшої зручності у хвостовику робляться отвори, через які заклепками чи осьовими гвинтами кріпляться накладки. Подекуди, замість кількох отворів під заклепки чи гвинти випилюється частина, чи весь внутрішній простір хвостовика. Це також полегшує загальну вагу ножа, й дозволяє вам використовувати їх як з накладками, так і без. За бажання такий пустий хвостовик можна обгорнути паракордом, або зняти накладки задля перетворення ножа на вістря списа тощо. На відміну від всадного метода кріплення, руків’я цього типу легше відремонтувати в польових умовах.

Головний критерій для руків’я, на який варто звертати увагу – зручність. Воно має гарно лежати в долоні та забезпечувати надійне утримання при різних хватах. Бажано, щоб руків’я мало покриття чи структуру, що забезпечує гарне зчеплення долоні з матеріалом навіть у мокрому стані. З цим непогано допомагають паракорд, Micarta, Kraton, Zytel, G10 та інші матеріали.

Бажано знайти ніж з пласкою тильною стороною руків’я. Це дозволить вам використовувати ніж як молоток для забивання предметів, чи ударами об цю ділянку забивати сам ніж в деревину, землю тощо.

Також звертайте увагу на присутність отворів під темляк. Петля з мотузки дозволить вам покращити контроль за ножем, захистить руки від випадкового ковзання на лезо, а також попередить втрату ножа.

Піхви

За весь час, що люди використовують ножі, піхви розвивалися разом із ними. Від традиційних дерев’яних, чи шкіряних, до сучасних полімерних, піхви завжди виконували наступні функції: забезпечували кріплення різального інструменту якомога ближче до власника, запобігали втраті інструменту, захищали клинок від впливів навколишніх факторів, й захищали власника від травм, що пов’язані з транспортуванням самого ножа.

Хай цілі й однакові, але не всі матеріали однаково їх виконують. Тому я зазвичай дотримуюсь наступного правила – “Нейлон кращий за шкіру. Kydex кращий за нейлон”. Шкіра поглинає вологу, й після тривалого носіння чи зберігання ножа у шкіряних піхвах, особливо у вологих умовах, ніж починає іржавіти. Нейлон не поглинає вологу, тому ніж в нейлонових піхвах не так сильно сприйнятливий до корозії. Kydex, як і нейлон, не утримує вологу, не перерізається вістрям самого ножа. Kydex також зазвичай формується довкола самого ножа, тому краще утримує його, й на додачу не змінює своєї форми чи обрисів після виймання ножа.

Вагомий контраргумент проти використання Kydex – його сприйнятливість до екстремально низьких температур, при яких він може істотно втрачати жорсткість, аж до розкришування при деформації. Але актуальним цей недолік буде далеко не для всіх і не всюди, тож причин не використовувати Kydex в помірних широтах дійсно не так багато.

Бажано, щоб піхви вашого ножа мали додаткову кишеню для точила, кресала чи невеличкого аварійного комплекту.

І на завершення зазначу, що оптимальний ніж для виживання – це клинковий ніж (fixed blade) з довжиною леза близько 8-12 сантиметрів, товщиною 3-5 міліметрів, надійним руків’ям, що передбачає зручне утримання навіть мокрими руками. Такий ніж має достатній запас стійкості. Він не зламається при сильних навантаженнях, стійкий до механічного впливу, зокрема батонінгу, а його вага і розміри не перешкоджають постійному носінню. Адже найкращий ніж – це той, що опиниться у вас в руках, коли в ньому виникає необхідність навіть не пов’язана з виживанням.

Джерела та пов’язаний контент

The Art of Manliness – How to Choose the Perfect Survival Knife