Примітивна навігація: підрахунок кроків

Підрахунок кроків (pace counting) – ефективний засіб контролю відстаней в контексті примітивної навігації. 

Раніше я вже казав, що для контролю напряму нам знадобиться компас та розуміння азимута. Але окрім напряму в ході пересування місцевістю також бажано знати відстані, які ви долаєте у цих напрямах.

Якщо ви маєте чіткий орієнтир (табір, авто на дорозі, місце аварії тощо), то ви легко можете повернутися до нього у світлу пору доби, взявши зворотний азимут. В менш сприятливих умовах (вночі, в тумані, за поганої видимості тощо) ви можете легко оминути вибраний орієнтир вже за мінімального відхилення від обраного азимута. Та сама проблема виникає вже після пари маневрів для обходу перепон на вашому шляху. Тому контроль відстані – це додатковий запобіжний засіб для таких ситуацій.

В контексті примітивної навігації надпростіший спосіб контролю відстані – це підрахунок кроків. Так, ви можете рахувати кожен свій крок, але я пропоную витратити трохи більше часу на етапі підготовки, аби уникнути такої потреби в польових умовах. Тож спершу кілька особливостей, на які варто звернути увагу на етапі попередньої підготовки.

• Людина долає один метр в середньому за два кроки.
• На 100 метрів відстані в середньому припадає 50-70 кроків.
• Довжина кроку в однієї людини змінюється залежно від умов: темпу пересування, втоми, ваги вантажу, якості покриття, кута нахилу поверхні, щільності рослинного покриву, тощо.
• Набагато легше рахувати не кожен крок, а крок однойменною ногою. При русі на середні та довгі відстані, коли кількість кроків перевалює за сотні, рахувати кожен крок доволі виснажливо. Також темп руху може не дозволяти вам вчасно прокручувати в голові кожен крок в форматі “триста шістдесят вісім”, “триста шістдесят дев’ять” і т.д. До того ж кожен крок не дає вам метру із першого пункту.

Тут у вас певно виникло питання навіщо ми прив’язуємося до метра на рівні примітивної навігації, коли під рукою немає мапи з фіксованим масштабом, а всі відстані можуть бути відносними. Підрахунок кроків із прив’язкою до метра можна використовувати не лише в примітивній навігації, а й при навігації з мапою та компасом. Якщо ви не можете визначити своє місцеперебування за допомогою візуальних орієнтирів, контроль азимуту та підрахунок кроків дозволять вам прив’язатися до останнього орієнтира на мапі, та рухатися від нього до моменту коли ви знову зможете звірити своє місцеперебування. Гарний приклад – пересування густим лісом чи у долині річок, коли всі чіткі орієнтири приховані кронами дерев. Підрахунок кроків з прив’язкою до метра знадобиться вам надалі, тож пропоную опанувати його якомога раніше.

Аби підрахунок кроків був максимально ефективним у польових умовах, вам знадобиться виконати ряд підготовчих дій. Перша із них – визначення кількості ваших кроків, які припадають на сотню метрів. В статті про інструменти примітивної навігації я вже згадував, що з веденням журналу пересувань нам допомагатиме записник, тож не зайвим буде виділити його сторінки під таблицю наступного вигляду.

Задля її заповнення вам знадобиться виконати наступні дії.

• Вибрати рівну ділянку місцевості з обраним типом покриття довжиною 100 метрів. З цим вам можуть допомогти наступні способи.
  • Знайти найближчий стадіон чи школу, де такі проміжки зазвичай відмічені. Він не найкращий, бо підходить лише для одного типу покриття, але він дійсно найдоступніший.
  • Визначити ділянку між двох явних орієнтирів, та виміряти відстань за допомогою інструменту “Лінійка” на Google Maps.
  • Прихопити із собою GPS-навігатор чи смартфон з можливістю запису треків і фіксації відстаней. При цьому варто пам’ятати, що GPS зазвичай має похибку у 5-15 метрів залежно від кількості супутників поблизу.
  • Використати бухту господарської чи альпіністської мотузки довжиною 100 метрів. З нею ви зможете відміряти необхідний проміжок на будь-якій поверхні, незалежно від її типу чи нахилу.
• Пройти обрану ділянку місцевості, рахуючи кожен крок однойменної ноги. Якщо ви будете прив’язуватися до лівої, то рух треба починати з правої і навпаки. Для прикладу, я рахую кожен крок лівою ногою, тому рух починаю завжди з правої.
• Рахувати кроки зручніше наступним чином: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10, 1-2-3-4-5-6-7-8-9-20 і т.д. Інакше при русі у швидкому темпі, двозначні й тим паче тризначні цифри не встигатимуть прокручуватися в голові.
• Пройти обрану 100-метрову ділянку необхідно мінімум 3 рази, фіксуючи результати підрахунку кроків при кожному проході. Кількість проходів завжди має бути непарною, аби зменшити похибку при розрахунку середнього значення.
• Додати всі кроки разом і поділити на кількість проходів, аби визначити середнє значення для обраного типу покриття. Округлюйте результат до цілого числа в сторону меншого.
• Провести такі заміри варто для якомога більшої кількості типів покриттів: асфальт, гравій, твердий ґрунт, м’який ґрунт, пісок, сніг тощо. Саме з цієї причини не варто обмежуватися лише доріжкою біля школи чи стадіону.
• За можливості пройти такі ділянки місцевості з тією вагою, яку плануєте переносити в полі. Із важким заплічником ми робимо коротші кроки, відповідно їх кількість буди відрізнятися.

Як результат ви отримаєте таблицю з середніми значеннями кількості кроків на сотню метрів для різних типів поверхонь. Ідеальний варіант – це таблиця, дані з якої перевіряються та оновлюються постійно. Саме тому я і пропонував виділяти під неї кілька сторінок записника.

Кількість кроків у сотні метрів я тримаю лише у цій таблиці, а всі інші записи зазвичай веду в метрах. Їх легше використовувати при створенні власного плану місцевості, при перенесенні свого маршруту на мапу, при обміні інформацією з іншими людьми. Таблиця вихідних даних при цьому використовується для конвертації кроків у метри й навпаки.

Якщо хочете вивільнити думки від підрахунків в польових умовах ще більше, можете провести ще трохи “домашньої роботи”, і розширити колонки таблиці до наступного вигляду.

Підрахунок кроків ви так само будете робити на сотні метрів, а всю решту значень отримувати діленням отриманих показників. Розрахунок менших значень від більшого дає меншу похибку, ніж навпаки. При цьому відстань у 10 метрів зазвичай знаходиться в межах прямої видимості, що дає досить високу точність в рамках примітивної навігації.

Як бачите, пересуваючись місцевістю в режимі примітивної навігації, одним оком ви будете контролювати відхилення від азимута руху за допомогою компаса, а іншим фіксувати кожен крок лівою ногою. Таким чином доволі багато зусиль йде на утримання всієї інформації в голові. Додатково періодично доводиться відволікатися на предмети під ногами та на інші подразники навколишнього середовища. Аби не збиватися кожен раз із рахунку, бажано перекласти частину роботи на відповідний інструмент – крокоміри (pace counting beeds), про які я розкажу в окремій публікації.